Звичка. Просто звичка.

Я до тебе звикла. Так, як звикають до дешевого вина та їдких сигарет. Кожна спроба гірка, по своєму. Проте, це не зменшує потягу до тебе. Я вже не маленька дівчинка – розумію, що жіночий алкоголізм не виліковується. Але я серйозно захворіла тобою. Не можу сказати, що це шалене кохання. Це просто звичка, і нічого більше. Погана звичка.

Як з цим миритися я не знаю. Не допускаю жодної думки, що тебе прийдеться ділити ще з кимось. Все ж таки я шалена егоїстка. Ти думаєш мені все одно? Ти мабуть правий…. Хоча злість розпирає на всі боки, і не тому що сумую, а тому, що ти вже не сумуєш. Дратує, дратує, іще раз дратує, що ти за мною не в’янеш, не сохнеш, не страждаєш. Це занадто тяжкий удар по моєму самолюбству.

Цим літом ми розставили всі крапки над «І». Я щаслива. Спустошена. Розбита. Я ідіотка. Сама хотіла, тепер – НА! Не спитаю, не подивлюсь в твій бік, не усміхнусь – ти сам винен! Піду далі і совість не заграє. Ні однієї сльози, ні краплини. З мене вистачить!