Прикро, коли люди від тебе йдуть. Нічого не сказавши і не пояснивши. Просто одного разу не повертаються, і вважають це нормою. Просто тихенько пішли. А ти, страждай і шукай відповіді на запитання, чим я так завинила? Їх більше немає, а ти досі про них згадуєш, і, чекаєш дзвінка. По-дитячому нестримно очікуєш на диво, і гадаєш, що воно збудеться. Та ні, не цього разу.  Цей раз доведеться забути, а як, то вже інше питання.